A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
СЕРЕДИНО-БУДСЬКА МІСЬКА РАДА
Сумська область, Шосткинський район

Історія сіл

с. Велика Берізка

Історія та коротка характеристика

       До складу колишньої Великоберізківської сільської ради входили наступні населені пункти: с. Велика Берізка, с. Лукашенкове, с. Троїцьке, с. Ясна  Поляна, с. Перемога.   

     Село Велика Берізка знаходиться на лівому березі річки Знобівка, відстань до м. Середина-Буда 18 км.                   

       Сучасне  село  Велика Берізка виникло завдяки злиттю  двох давніх  сусідніх  поселень -  Малої Берізки, яка  розміщувалася  ближче  до  Голубівки  та  Берізки, яка  лежала  вище  за течією  Знобівки, ближче  до  Середина-Буди. Оселі  людей  розташовувалися обабіч  дороги, що  стелилася  лівим  берегом  річки.  З  усіх  сторін  села  стояв  густий  старий  ліс.

        Олександр Лазаревський в своєї праці «Полк Стародубський» свідчить, що село Береза поселено на початку 18 століття Федором Кочубеєм, старшим сином знаменитого Василя Кочубея, генерального судді Гетьманської України при Мазепі.

     В селі Велика Берізка  діяли кілька заводів, на яких працювали мешканці навколишніх сіл, тому землеробство тут не розвивалося. У другій половині 19 століття Велика Берізка розвивалася як виробничо-промислове поселення. Там працювали цукровий, пивомедоварений та цегельний заводи. Працював навчальний заклад була церква

       За часи радянської влади зникли заводи, але з’явилися МТС, відділ зв’язку, млин, кузня, піонерський табір, дитячий садок і «сільмаг».

     Село і його мешканці сильно постраждали за часи Другої світової війни. За активну допомогу партизанам, карателі спалили село та розстріляли і спалили живцем більше 570 людей. Після цього у Велику Берізку ніхто не повернувся. Вцілілими залишились тільки клуня, магазин та  дві  селянські  хати. Після звільнення району у село приїхало 10 сімей.

     Село Лукашенкове знаходиться на правому березі річки Свіга, відстань до Середина-Буди -19 км. Лукашенкове існувало на початку другої половини 19 століття, населення займалося землеробством. В довоєнні роки в селі була власна сільська рада.

       Село Троїцьке знаходиться на високому правому березі річки Знобівка. Відстань до Середина-Буди – 20 км. Колись на цьому місці було староруське городище. Сто років тому велися археологічні розкопки.

        Село Ясна Поляна знаходиться на лівому березі річки Знобівка. Відстань до Середина-Буди – 19 км. В 1964 році поселення було перейменоване з Олександрівського в Ясну Поляну, рішенням виконкому Сумської обласної ради.

         Село Перемога знаходиться на лівому березі річки Знобівка. Відстань до Середина-Буди – 14 км. Поселення позначене на картах другої половини ХІХ століття як хутір Ішуткін.

с. Кам'янка

Історія та коротка характеристика

     Село Кам’янка розташоване за 16 км від Середина-Буди.  Як писав Олександр Лазаревський, Кам’янка засноване Новгород-Сіверським сотником Черняєм на той час майбутнім сотником новгородським «перед Чигиринщиною». Село отримало свою назву тому, що поселення виникло на кам'яних озерах при річки Свіга. У цьому місці залишилося багато кам’яних брил та валунів, принесених сюди з півночі льодовиком десятки тисяч років тому.

      У 1718 році по вільній грамоті Кам'янка була передана Лук'яну Жоравці. У другій половині 18 століття після війни з Туреччиною землі Кам'янки Катериною були подаровані полковнику Покорському, при якому був посаджений сад, викопаний ставок, побудовано винокурню, цукровий завод, барський будинок. Навпроти барського будинку сестрою Покорського в 1832 році була збудована церква. Пізніше Кам'янкою заволодів полковник Миклашевський, який передав її своїм синам. У 1880 році економію купив Терещенко.

      Кам’янська сільська рада була заснована у 1918 році. У 1924 році були встановлені межі села. До сільської ради входило дев’ять населених пунктів, зараз – один. В 1930 році на території Кам’янської сільської ради було організовано три колгоспи.

      На даний час на території села працюють фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення зв’язку, Кам’янське лісництво, сільськи бібліотека і клуб, два магазини, приватний заклад харчування.

 

с. Пигарівка

Історія та коротка характеристика

     Час виникнення поселення вважається обмеженим 1619-1648 роками. Пигарівка, як і більшість сусідніх сіл зявилася в період «Виробничої колонізації», що проводилася поляками на новопридбаних землях Речі Посполитої. У актах 1667-1672 років поселення згадується як «деревня», а в «протоколі» 1683 року Пигарівка – вже село.

      Місце для поселення на мальовничих берегах річки Свига, яка несе свої води до красуні  Десни, було вибране вдало, так як тут проходило два торговельних шляхи один із Новгород-Сіверського і називався «Курений шлях» другий із Шатрищ і називався «Степним шляхом». Село Пигарівка підпорядковувалось раніш Чернигівській губернії Новгород Сіверського повіту, Чернацької волості.

В 1895 році в селі сталася біда. Село згоріло дощенту. Згоріло все і домівки, і поля. Вціліла тільки одна хата, бо стояла крайня, але село відродилося.

      Після 1910 року, під час Столипинської реформи, частина пигарівців переселилася на «отруби», де виникли нові невеличкі поселення-хутори: Ріг, Луг, Новосовський, Хрещикове.

      Пигарівська сільська рада Середино-Будського району Сумської області утворена в 20 роках ХХ століття.

      Пигарівка дуже мальовниче село. З усіх сторін збігається до центру зелені вулиці. Тут розташовані, в кількох кроках один від одного, історичні, соціальні та культурні заклади. Є водойма. В центрі села - меморіальний комплекс на честь загиблих земляків в роки Великої Вітчизняної війни. Напроти – стара історична забудова Пигарівської дореволюційної школи.

     На території села працює приватне сільськогосподарське підприємство, Пигарівська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, сільський клуб, бібліотечний філіал, три приватних підприємці, приватні магазин та  два деревообробних підприємства.  

 

с. Рожковичі

Історія та коротка характеристика

До складу колишньої Рожковицької сільської ради входили села Нововолодимирівка, Порохонь, Ситне, з центром в Рожковичах.

      Рожковичі розташовані за 12 км від м. Середина-Буда

      У документах про розмежування вказано імена рожковицьких селян Герасима та Ромашка Кашкових, прадід яких, Семен Дементьєв, віддав власний бортний “ухід” (угіддя), як посаг за свою доньку, селянину Новгород-Сіверського Спаського монастиря більше ста років тому. Тобто йдеться про події ще початку 16 століття.

До революції 1917 року село Рожковичі перебувало під адміністративним кордоном, у складі Підівотської волості Сєвського повіту Орловської області. У селі була дерев'яна церква, декілька млинів, крупорушка. У Рожковичах працювала церковно-приходська школа, але переважна більшість селян були неписьменними.

У 1929 році в селі вперше було створено колгосп ім. Ворошилова. До війни у колгоспі було два трактори, автомобіль. Було збудовано клуб на 200 місць, школу-семерічку на 250 учнів, новий магазин, поштове відділення, працювала лазня.

    На початку жовтня 1941 року Рожковичі було окуповано німецько-фашистськими загарбниками. На фронтах Великої Вітчизняної війни та в партизанських загонах воювало 217 жителів села, з них 110 - загинуло, 84 воїни нагороджені орденами та медалями СРСР. Звільнено село на початку вересня 1943 року. Під час окупації частково зруйовано будівлю школи, а пошта, клуб, магазин, господарські будівлі колгоспу знищені повністю.

   На даний час у Рожковичах селяни працюють у власних приватних господарствах. Переважно займаються виробництвом молока та іншіх сільськогосподарських продуктів.

       В теперішній час в с. Рожковичі працює сільський клуб, магазин, пошта, ФАП, сільська рада.

Нововолодимирівка

    Село заснували переселенці із сіл Володимирівка, Біловоди, Сич, Олексіївка та ін. Миропольського району у 1912 році.  У 1929 році було створено колгосп «Громадська праця». Через два роки Нововолодимирівці із захопленням проводжали на поле перший колгоспний «Фордзон». У 1930 році у селі відкрили початкову школу на 40 місць. На той час це була єдина школа в районі, де всі предмети викладалися українською мовою. Трохи пізніше було збудовано клуб на 150 місць.

     До початку війни колгоспники збирали непогані для цих місць врожаї. Суттєво підвищився добробут селян. В роки війни господарство зазнало великих втрат.

Порохонь

     Село Порохонь найстаріше в східній частині району, засновано у другій половині ХVI століття. На початку ХVIІ століття багаторазово згадується в історичних документах стосовно міждержавного розмежування Речі Посполитої та Московського царства. З Московської сторони - як «деревня» Порохонь або Нешковичі, з української сторони - виключно, як село Порохонь.

      У 1638 році селом володів Новгород-Сіверський староста Олександр Пісочинський.

      У 1910 році земство побудувало у Порохоні зразкову на той час школу на 80 місць. У

     У Порохоні, починаючи з 1918 року була своя сільська рада, у 1959 році Порохонська сільська рада була приєднана до Рожковицької сільської ради.

Ситне

      За переказами, с. Ситне засновано в першій половині 17 століття. На той час, після Деулінського перемир’я 1618 року, ця мисцевість являла собою майже незалюднену прикордонну смугу між Московсьмим царством та Річчю Посполитою. На шляху з Сєвська до Новгород-Сіверського, на пагорбі біля річки Сєть, російський воєвода виставив митну заставу. Згодом біля неї почали з’являтися перші господарські споруди. Поруч почали селитися біженці від панського гніту та шукачі кращої долі з Росії та України. Село Ситне на початку 20 століття належало до Підівотської волості Сєвського повіту Орловської області.

   Існує декілька версій стосовно назви села. Вірогідніше усього воно походить від назви лівої притоки Знобівки, сьогодні майже зниклої річечки Сєть. З історичних джерелах зустрічається одночасно дві назви – «Сєтноє» та «Ситне».

     У роки війни село Ситне спалили німці. За одну ніч повністю згоріло більше 300 дворів. Випадково вціліло тільки сім хат на все село. Зиму 1943-1944 років ситнівці провели у землянках.

       У роки Великої Вітчизняної війни загинуло 122 ситнівця. Їх імена викарбовано на обеліску в центрі села.

 

с. Ромашкове

Історія та коротка характеристика

      До складу колишньої Ромашківської сільської ради входять села  Ромашкове,

Демченкове, Лісова Поляна, з центром в селі Ромашкове.

      Ромашкове розташоване за 8 км від міста Середина-Буда.

     Засновник села Олександр Пясочинський заволодів землями, на яких розташоване село, у 1635 році. Назва села, ймовірно, походить від імені місцевого жителя. Є свідчення про селян Герасима та Ромашка Кашлових, які мали бортні «уходи» в цих місцях у середині ХVІІ століття.

       У 1859 році у Ромашковому був 121 господарський двір, мешкало в селі 839 осіб. В селі працював пиво-медоварний завод пана Закоморного. У Ромашковому було дві панські садиби. На лівому березі, ліворуч від дороги на Суми, на бугрі жили пани Новикови. Сучасний Ромашківській клуб - це колишня їхня садиба. Одразу після революції у садибі Новикових проводили загальні збори селян, потім почали крутити кіно, поступово він перетворився у сільський клуб.           На правому березі була садиба другого місцевого багатія Беліговського.

Ромашківці мали власну цегельню, побудували власні оселі, клуб, створили міцний колгосп. Та почалася війна.

Понад 300 ромашківців воювало проти фашистів на фронтах та в партизанських загонах. З них кожний третій загинув.

    В перші мирні роки господарства відновились. В 1952 році два ромашківські колгоспи об`єдналися в один - ім. Жданова. У 1989 році, він отримав назву «Україна».

      Після 1991 року в житті ромашківців сталися великі зміни. Місцевий колгосп кілька разів реформували. В 1996 році землі колгоспу «Україна» було розпайовано, створено КСП «Україна», 319 громадян села отримали право на земельну частку (пай). У 2006 році відбулось реформування, створено СВК «Ромашкове». Земельні частки (паї) взяті кооперативом в оренду у громадян.

      На території села Ромашкове працює  СВК «Ромашкове», сільський клуб, бібліотека, ФАП, Покровська церква.

Демченкове розташоване за 4 км від с.Ромашкове.

     Демченкове позначене на картах середини 19 століття. Місцевий житель Моісей Михайлович Демченко (1915 р.н.), розповів історію виникнення назви поселення, яку в його родині передавали від діда до онука.  

У радянські часи Демченкове було виробничою бригадою ромашківського колгоспу. Тут працювала молочно - товарна ферма.

Лісова Поляна розташоване за 3 км від с.Ромашкове. Поселення більш відоме під назвою хутір Темний. За переказами поселення заснували вихідці із села Чернацьке в 1928 році. У середині 1950-х років тут стояло 19 садиб, проживало 107 людей. Більшість родин мало по 3-5 дітей. Місцеві жителі разом з мешканцями сусіднього хутора Демченків працювали у місцевій бригаді ромашківського колгоспу. В роки фашистської окупації хутір вцілів. Фашисти його не спалили, та й навідувалися сюди за два роки лічені рази.

 

с. Стара Гута

Історія та коротка характеристика

        До складу  колишньої Старогутської сільської ради входило чотири населених пункти, це с. Стара Гута -центральна садиба, с. Василівка, с. Нова Гута, с. Гаврилова Слобода.

Село Стара Гута засноване у 1676 році,  розташоване на річці Улічка, яка  виходить  із лісових боліт і впадає в Десну, за 25 км на північ від районного центру  Середина  Буда. На півночі і сході село межує з районами Брянської області Росії.

     В далекому минулому Серединобудщина являла собою важко прохідний край з багатоводними ріками, непрохідними болотами, глухими лісами. В ньому селились сміливі люди, які тікали від кріпосного гніту із  центральної  Росії і України. В 17 столітті тут виникли  поселення козаків, наприклад село Голубовка. Можливо, тоді перші поселенці з’явилися і на території Старої Гути. Слово «гута» в перекладі з німецької – це будова з піччю для варіння скла. Розкопки  біля села працівниками обласного художнього музею, підтвердили припущення про існування тут виробництва скла, або як його тоді тут називали гутницький промисел. Цікаві і такі відомості. Універсалом від 10 квітня 1694 р. гетьман Іван Мазепа надає дозвіл Василю Кочубею на заняття  хутора на річці  Улічка «для довольності дров», а через кілька років тут уже працював скляний завод, який переходив у спадок родичам генерального судді і проіснував, міняючи своє місце навколо села, аж до 11 половини 19 ст.  У 18 ст. українське гутнє скло, відоме під назвою «черкаський посуд», експортувалося не тільки в Росію, яка тоді ще не мала в достатній кількості свого «посполитого скла зеленої та білої води», але й до Білорусії,  Польщі, Німеччині, Туреччини,  Румунії.

Сама природа в цьому селі, здається заздалегідь подбала про  розвиток гутництва : білий кварцовий пісок, могутні соснові бори, річка. Пісок   слугував основним компонентом приготування скла, а сосну   використовували не тільки, як дрова для печі. Перероблена на Рудницьких промислах, вона давала необхідний для «лісового скла» матеріал – поташ,  який вживався замість соди і робив скло легким і пластичним.

      В ті часи село входило до складу Глухівського повіту. Жителі села займалися винокурінням. Вино відправляли байдарками вниз по р. Десні в Городище, інколи в м. Севськ  і м. Глухів. В селі проживало близько 1,9 тисяч жителів; була церква, кілька лавок, ярмарок, два водяних млини. З 1869р. працював невеликий маслобойний завод, з виробництвом конопляного масла на 3 тис.крб. на рік.

        Під час звільнення селян  Стара Гута належала Аркадію Кочубею. До 1917 р. в селі була економія. Управителем її був поляк Павлович Олексій Павлович / 1917 р. утік у Варшаву/. З приходом Радянської влади  керівництво економією перейшло в руки рад в особі Шевцова Дмитра Олександровича  і  Сугакова Бориса  Леонтійовича.

        В 1918 р. старогутці беруть участь   у визвольній боротьбі проти німецько – гайдамацьких військ. Багато  з них влились в загони Примакова, Боженко, Туровського, Черняка, які формувались на території  Середино- Будського району. У  спадок від царизму в селі залишилось 3 лісопильних заводи /Стьопіна, Добрушина, Хайкіна/. Один з цих заводів проіснував до 1963р. Від м. Середина Буда до Старої Гути в 1907р. до лісопильних заводів була прокладена вузькоколійна залізна дорога довжиною 32 км і була знята на початку 50-х років. До революції 1917р. в селі  був  один скипидарний  завод, власником якого був Тайковський.

     В  1930 році в селі був створений колгосп «Комсомольська правда» який в 1954 р. був перейменований в колгосп «Заповіти  Ілліча».

    Сувору перевірку довелось витримати жителям села в  жорстокій боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Уже в перші дні війни близько 100 жителів села добровільно пішли на фронт. В  перших числах жовтня 1941 р. в село увірвалися фашисти. Під захист рідних лісів пішло більшість сімей, а хто не встиг піти, були  замучені, розстріляні гітлерівцями. Колись густо забудоване село «більше 500 дворів) було повністю спалено.             Протягом усього періоду окупації фашистам так і не  вдалося установити свою владу в Старій Гуті. Взимку 1941- 1942 років сюди перебазувався партизанський загін С.А.Ковпака, який  в Старогутських лісах виріс у велике з’єднання.

    Стара Гута стає столицею партизанського краю. У вересні 1943р. прийшла довгождана воля. Вернулися із Брянських лісів на пожарища рідного села люди. За роки війни 86 старогутців загинули в партизанських загонах, 63 – замучено в  концтаборах, 134 жителі були вбиті, а 160 воїнів села загинули на фронтах. В центрі села виріс меморіальний комплекс, як пам’ять про тих, хто загинув, визволяючи село. За ратні подвиги 128 старогутців удостоєні урядових нагород. Серед них кавалери ордена Червоної зірки. За мирний труд  удостоєні високих нагород багато колгоспників та працівників лісництва.

       Старогутський ліс - це найбільший лісовий масив Сумщини, постачальник деревини, лікарських трав, ягід, грибів. Враховуючи виняткову цінність старогутських лісів, як історичної пам’ятки  живої природи українського Полісся, Рада Міністерства УРСР прийняла  постанову від 7.01.1987р. про створення заказника в регіоні старогутських лісів. Влітку 1999р.Указом Президента Л.Кучми затверджено створення «Деснянсько – Старогутського» національно – природного парку.

       На території Старої гути працює НВК  ЗОШ 1-3 ст. – ДНЗ, «Деснянсько-Старогутський» національний природний парк, лікарська амбулаторія,  будинок культури, бібліотека та відділення зв’язку, магазини.

Село Василівка входить розташоване за 2 км. від центральної садиби.

Село Нова Гута  розташоване за 5 км. від центральної садиби.

Село Гаврилова Слобода розташоване за  10 км. від центральної садиби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь